Діяльність товариства «Просвіта» у селі Жуків

Перш ніж поділитися досвідом роботи нашого первинного осередка  товариства «Просвіта» - я, Марія Петрівна Рибка, як учитель української мови та літератури місцевої школи та голова цього товариства хочу зазначити, що очолюю його з 1991 року.

Спочатку коротко про наше село. Чому воно називається Жуків? Назва села має присвійний характер (чий двір? - Жуків), тобто виходить, що поселення починалося з Жукового двору.   

Село знаходиться за 17 км на південний захід від Золочева та 77 км від Львова, межує з Перемишлянським районом і має 390 мешканців. Є тут сільська рада, загальноосвітня школа І –ІІ ступенів, фельдшерський пункт, пошта, бібліотека, Народний дім, крамниця. На видному місці золотими куполами вилискує святиня, якій 104 роки. Неподалік - відреставрована капличка, біля якої -пам’ятний знак загиблим воїнам УПА. Прикрашає село парк, у якому височіє пам’ятник загиблим воїнам - односельчанам у роки другої світової війни.

Готуючись, у 2013 році, до відзначення 100- річчя храму св. Вмч. Микити, я поставила перед собою мету: дослідити  таємниці минулого, досконаліше вивчити історію села, зібрати світлини, записати з уст старожилів сторінки їхнього життя, зібрати намистинки спогадів у цікаву книгу – Літопис парафії села Жуків, бо розумію, що вартує парафія без пам’яті, без інформації про її розвиток, без традицій?  Мені вдалося це зробити і в цьому я відчула підтримку о. Михайла Довгого. Моїм співавтором книги є науковець, керівник Центру краєзнавчих досліджень ЛАДТ ( м. Львів) Василь Лаба.

Цікаві згадки мені вдалося записати з уст жительки Ганни Данилівни Кутної (1931 р. н.), яка сприйняла  інформацію від свого батька (1898 р. н.) про те, що настоятелем церкви у  селі (1910 -1935 р.) був о. Іван  Малиновський. У парафіяльному будинку, де проживав отець була гарна бібліотека, на видному місці лежали українські газети зі щоденником «Діло». Парох допомагав організовувати читальні «Просвіта». Діти священика працювали серед молоді села, вчили рідної історії, організовували вистави. Важливо зазначити, що Олександр, син о. Івана, закінчив Львівську духовну семінарію і заснував у селі церковний хор. Серед співаків вирізнялася талановита дівчина Євдокія Федунчик. ЇЇ возили у Львів для прослуховування до композитора Станіслава Людкевича. Мала чудове сопрано, яке нагадувало голос Соломії Крушельницької. Але через зовнішні вади не пройшла на навчання. Навіть письменник Роман Завадович любив бувати в Жукові на храмовому празнику, щоб послухати церковний спів, адже слава про нього йшла по всіх навколишніх селах.

 Далі канву спогадів мені передала Стефанія Григорівна Курпіта (1934 р.н.), яка знає цю історію від свого батька (1902 р.н.). З нагоди 50 – річчя скасування панщини в селі, коло М.В. Семираза, був встановлений металевий хрест на кам’яному постаменті. Тепер він занесений до архітектурних пам’яток району рішенням № 249 від 21.05.1991      року і має № 1578.

Зацікавила мене розповідь Стефанії Григорівни про роботу «Просвіти». Під керівництвом голови осередку В. Шапіри ( 1970 р.) неодноразово в клубі виступав хор, членами якого були директор школи Володимир Григорович Смолин, учителі, жителі села, зокрема молодь.

1978 р.                                                                            

Сьогодні у склад церковного хору входить 18 парафіян різного віку. Найстаршому – 76, наймолодшому 16 років. Це говорить про те, що існує тісний зв’язок поколінь, які дбають про духовне відродження села, адже всі вони  активні члени товариства «Просвіта». Заслуговує на увагу довголітня участь у товаристві (з 1972 року до цього часу) дяка Петра Михайловича Білецького( 1941 р.н.) та фельдшера Марії Василівни Білецької (1944 р.н.). Ми, просвітяни, єдині з церквою, бо вона є невід’ємною частиною життя кожного з нас. І до того ж у нас надзвичайно добрий настоятель храму о. Михайло Довгий, який уже 10 років трудиться разом з нами на Христовій ниві.

Просвітянами є всі педагоги школи. Завдяки їх діяльності, а саме: зустрічей з громадськістю села, читання доповідей, обговорення цікавих історичних матеріалів, відзначення важливих дат підвищується освітній та культурний рівень населення.

Кілька років поспіль ведемо передплату газети «Слово просвіти». Обговорюємо її рубрики, ділимося своїми думками стосовно запропонованих тем.

( на фото виступ директора школи Н. В. Гнатів, 2016 р.).

Як голова осередку, залучаю до цікавої роботи молодь села, бібліотекаря, завідувача Народним домом, працівників сільської ради, пошти.

З власної ініціативи організовую зустрічі з просвітянами і відчуваю, що зі мною, за мною, переді мною, навколо мене ті люди, з якими я зроблю багато. Тішуся, що знаходимо час збиратися. Я задумую програму для спілкування. Намагаюся донести про значення товариства «Просвіта».

Розмовляємо, щоб знову зустрітися. Збираємо пісні, легенди, казки, записуємо зразки народної мови і всі ці  шедеври об’єднуємо  у прекрасне мистецьке перевесло. Несу до людей щире українське слово, «виполюю» мовний бур’ян, з цією метою видала посібник «Робота словесника над місцевою говіркою» (2014 р.), зібравши 280 слів - покручів та діалектизмів, які вживаються в мовленні жителів села та підібрала правильні їм відповідники. Видала книгу « Літопис Жуківської школи» за період 60 років (1954 – 2014 навчальні роки)  і охопила своїм впливом широке коло читачів. Праця проілюстрована світлинами учнів та вчителів - просвітян, котрі залишили свій слід в історії школи.

Я би не брала повноти відповідальності, але розумію, що не потрібно стояти осторонь, а своєю участю, своїм прикладом, розвивати  та відроджувати звичаї та традиції нашого народу. І тому всі свої вільні хвилини присвячую саме цьому. Прагну нести людям красу й неповторність української пісні. Люблять жуківці поспівати. Збираємося у Народному домі і співаємо. Співаємо дзвінко, душевно і розложисто. Якими співучими є односельці! І відверто кажучи, не можу збагнути, звідки в них така сила голосу, глибоке звучання.  І хочеться сказати:  

                                Як мало треба тим, хто любить пісню,

                                     Серця об’єднує вона, співаємо і в будні й свята,

                                     Бо ж пісня – сила джерела, вона народна і крилата,

                                     Із давнини приходить й ожива.

                                                                  Народні пісні всі співати уміємо,

      Бо пісня народна душу розтривожить,

Розвеселить, утішить, заворожить,

Про все розкаже мудра пісня,

Без неї,  часом, серцю тісно.

В традиціях гарних  себе проявляємо,

Й село наше рідне в піснях прославляємо.

Ми пишаємося, що вихідцем нашого села  є відомий поет - земляк Михайло  Кутний. Багато пісень створено  на його слова, які ми обов’язково співаємо на весіллях. До речі, улюбленою його піснею кожного з нас є гімн села «Пісня про Жуків», музику  якої написав теж наш земляк  Михайло Маркевич.

Виступ за виступом – кожен оригінальний, цікавий самобутній. Просвітяни дивують глядачів своїми талантами та майстерністю. За покликом серця  знаходимо  час і можливість порадувати слухачів  та  глядачів не тільки у селі, а й  на районному рівні. Незабутні враження залишились від проведеного нами у Народному домі ім. Білозора вечора  «Вшанування пам’яті поета-земляка Михайла Кутного», де мали змогу презентувати видану, посмертно, його книгу «Відгомін душі» (21.11.2015 р.). Приємно, що нашу працю високо оцінила знана поетеса Оля Кіс.

А яку радість несли ми у колядках, беручи участь у районних фестивалях Різдвяних колядок у церкві св. Софії ( 2015, 2016 рр.). Уже кілька років поспіль  разом із школярами та учасниками «Просвіти»  відновлюємо гаївки, записуючи їх  від місцевих старожилів.  Радіємо, що ми уже вдруге, у церкві всіх Святих Землі Української м. Золочева, є учасниками районного фестивалю гаївок « Великодня радість». 

                                                             

                                         

Прекрасні Різдвяно-Новорічні та Йорданські передзвони (29.01.2017 р.) були наповнені святковістю та радістю і зібрали у Народному домі села жителів та гостей, адже відбулося освячення, настоятелем храму св. Микити о. Михайлом Довгим, приміщення дому (завідувач Г.М. Білецька) після об’ємних ремонтних робіт. І ось під керівництвом учасника церковного хору Марії Рибки розпочалося торжество, яке несло у собі  відгомін свят  зимового циклу і  молитовно об’єднало в колядках ряд поколінь: дітей, молодь та людей старшого віку.

Бурними оплесками глядацька аудиторія зустріла колядників – церковний хор (кер. О. Шумляк, муз. кер. В. Козак), у виконанні якого урочисто прозвучало ряд прекрасних колядок. Світлу радість у колядках несли учні 1-8 класів(вч.Н.П.Курпіта).Настрій глядачам підняло вертепне дійство, яке майстерно виконували школярі та юнаки села (кер. В. Григорович). Та ось на сцені гурт хлопців. Це – посівальники, які радо вітали всіх з Новим Старим роком, щедро засіваючи на щастя, на добро не на рік, не на два, а на многії літа. Здаля доносився передзвін йорданського дзвіночка. Це прийшли дівчата-щедрувальниці, які принесли у своїх віншуваннях та щедрівках  найкращі зичення всіх гараздів господарям та парубкам. Щирі слова вдячності висловили  всім  о. Михайло та сільський голова В. П. Білецький.

25 лютого 2017 року,  за участю просвітян  та учнів школи, відбувся вечір пам’яті героїв Небесної сотні «Ти в моєму серці, Україно, думою Шевченка гомониш», який пройшов в атмосфері духовного піднесення та глибокого патріотизму. Отець Михайло Довгий відслужив панахиду за упокій душ героїв Небесної сотні та полеглих воїнів АТО. Хвилиною мовчання, покладанням квітів до стели Небесної сотні, запалюванням свічок та до болю вражаючою «Гей пливе кача…» всі присутні, стоячи, віддали шану героям, які загинули за правду, справедливість, волю, людську гідність. З великою повагою та гордістю зачитала ведуча прізвища наших мужніх воїнів-односельців, учасників АТО: доброволець Семенюк Григорій Володимирович (1996 р. н.), Козак Андрій Володимирович (1983 р. н.), Рибка Роман Васильович (1991 р. н.). Дуже приємно, що присутнім був наш дорогий захисник – Роман Рибка, який у своєму виступі стверджував, що перемога буде за нами.

Одноголосно прозвучала Молитва за Україну та Державний Гімн.

Слід відзначити, що цей вечір було проведено по-особливому, адже поєднувався із Шевченковими урочистостями. Пригадаємо, як під час Революції Гідності вірменин Сергій Нігоян читав Шевченків «Заповіт». «І тому переконливо можна стверджувати,- наголосила Марія Рибка, що герої Небесної сотні прислухалися до заклику Великого Кобзаря і пліч-о-пліч свідомо піднялися на боротьбу за свободу і незалежність». Приємно було споглядати, як у душі молодого покоління входили іскорки Шевченкового вогню і розпалювали полум’я  мужності, відваги та любові до неньки України.

Намагаюся залучати старшокласників до інсценізацій творів, зокрема Т.Г. Шевченка. Так учні 8 класу представили глядацькій аудиторії інсценізацію балади «Тополя» ( 10.03.2017 р.).

У святкову Вербну неділю (09.04.2017 р.) за участю церковного хору, учнів школи та молоді села відбувся вечір «Джерело духовної пісні» ( орг. Марія Рибка), який став хорошим засобом єднання у вірі, примноження любові у громаді, духовного зростання, а наступним поколінням – отримання   

                                                              хорошої традиції вдячності Богові.

Щорічно у дні Великодніх свят збираємося біля церковці і з великою радістю проводимо величні дійства. Такий «Великодній розмай» відбувся цього року  у Провідну неділю ( 23.04.2017 р.), який поєднав пасхальні пісні, гаївки та  веснянки.  Їх водили здебільшого учні школи, молодь та люди старшого віку.  За способом виконання гаївки були: колові,  хороводні, розірвані кола,  парні, гуртові. Урочистості та веселості додавали пісні – ігри. Цікаво проходили  веселі, жваві, рухливі та  бадьорі забави. Усе це пливло в єдиному потоці. Вияв радості і весни, почуття краси, любові і щирості передавали діти у своєму декламуванні віршів.  Відтак, виконавці  гучної гаївки « Чорна гречка, білі кінці» закликали всіх до єдності. Варто зазначити, що гаївки – це багатство нашого народу, невід’ємна частина  християнської культури,  і  їх хороводи прикрашають світ. Тому щиро прагнемо, аби наші звичаї і традиції не забувалися, а передавалися з роду в рід. Пересвідчились, що свято запалило іскорку радості, добра у кожного, а головне – показало усю красу та неповторність жуківських обрядів. Враження від святкування чудові, а діти просто в захваті.

Варто підкреслити, що робота удосконалюється, і є надія, що зустрічі  та масові заходи стануть регулярними і традиційними, адже є бажання в організації і потреба у громади. Ми часто згадуємо, осмислюємо, обговорюємо проведені нами свята. Але на цьому не зупиняємося. Прагнемо передати усі культурні народні надбання  молодому поколінню.

Намагаюся залучати старшокласників до інсценізацій творів, зокрема Т.Г. Шевченка. Так учні 8 класу представили глядацькій аудиторії інсценізацію балади «Тополя» ( 10.03.2017 р.).

У святкову Вербну неділю (09.04.2017 р.) за участю церковного хору, учнів школи та молоді села відбувся вечір «Джерело духовної пісні» ( орг. Марія Рибка), який став хорошим засобом єднання у вірі, примноження любові у громаді, духовного зростання, а наступним поколінням – отримання   

                                                              хорошої традиції вдячності Богові.

Щорічно у дні Великодніх свят збираємося біля церковці і з великою радістю проводимо величні дійства. Такий «Великодній розмай» відбувся цього року  у Провідну неділю ( 23.04.2017 р.), який поєднав пасхальні пісні, гаївки та  веснянки.  Їх водили здебільшого учні школи, молодь та люди старшого віку.  За способом виконання гаївки були: колові,  хороводні, розірвані кола,  парні, гуртові. Урочистості та веселості додавали пісні – ігри. Цікаво проходили  веселі, жваві, рухливі та  бадьорі забави. Усе це пливло в єдиному потоці. Вияв радості і весни, почуття краси, любові і щирості передавали діти у своєму декламуванні віршів.  Відтак, виконавці  гучної гаївки « Чорна гречка, білі кінці» закликали всіх до єдності. Варто зазначити, що гаївки – це багатство нашого народу, невід’ємна частина  християнської культури,  і  їх хороводи прикрашають світ. Тому щиро прагнемо, аби наші звичаї і традиції не забувалися, а передавалися з роду в рід. Пересвідчились, що свято запалило іскорку радості, добра у кожного, а головне – показало усю красу та неповторність жуківських обрядів. Враження від святкування чудові, а діти просто в захваті.

Варто підкреслити, що робота удосконалюється, і є надія, що зустрічі  та масові заходи стануть регулярними і традиційними, адже є бажання в організації і потреба у громади. Ми часто згадуємо, осмислюємо, обговорюємо проведені нами свята. Але на цьому не зупиняємося. Прагнемо передати усі культурні народні надбання  молодому поколінню.