БІЖАТЬ РОКИ

Перевеслом роки перев’язані,

Вперемішку щасливі й сумні.

І на віз власноруч завантажені

Вже не їдуть – летять, наче в сні.

Ніби вчора я бігала росами

Безтурботно у ріднім селі.

І маленькими ніжками босими

Я черпала снагу у землі.

Ті роки так повільно котилися,

Не спішили покинути рай.

Світлим спогадом в серці лишилися,

Дорогі, як і батьківський край.

Відкривались світи ще незвідані,

Пізнавались закони буття.

Юність бачу сьогодні я з відстані,

Як найкращий відрізок життя.

Мрії-птиці в майбутнє стелилися,

Вже галопом спішили роки.

Очі щастям, любов’ю світилися,

Як в вечірньому небі зірки.

У турботах буденних промчалися

Літо, осінь і знову зима.

Тридцять, сорок… Із ніг вже збивалися,

Я ж лічила роки крадькома.

Знаю полудень свій я відміряла,

Віз з роками з гори вже летить.

Осінь листом багряним завіяла,

Засмутилося серце, щемить.

П’ятдесят шість за плечима. Хвилююся,

З чим прийду я на сповідь святу.

Чи надбала в душі, я турбуюся,

Світло сонця й небес красоту.