Музей  гончарства  села  Шпиколос -

                    жива  історична  пам’ять  моїх  земляків

                                                  (Відгук)

    Прочитавши  історію гончарства  рідного села, я насправді відчула подих давнього ремесла моїх односельчан.Замислювалася, пригадувала, уявляла, майже доторкалася до вічності, відчуваючи близькість і щось до болю рідне. Адже з дитинства  знайоме мені гончарство. Пам’ятаю, як займалися цим ремеслом  мої батьки й односельчани. Знаю всю їхню важку гончарську працю, бо неодноразово придивлялася, цікавилася, а й часто, ще школяркою, допомагала  носити горшки  у горин  або з горна. Водночас  пишаюся  тим, що вони зуміли осягнути це ремесло,  прославитися,  як  майстри своєї справи, й принести користь і радість іншим людям. У мене  ще досі, на підвіконні, милують  око  в усій своїй красі витвори рук моєї мами – вазонки. А яка смачна кутя у маминій макітрі! І глечик  в мене є! Вірю, що  в не одні сім’ї  є ще ці шпиколоські шедеври.

    Вважаю, що кожна людина мусить не тільки знати свій край таким, яким він є тепер, але й поринути в його давні  часи. А  скарбом  минувшини  нашого села є музей гончарства, який став  саме прикладом натхненно-дослідницького захоплення педагогічного колективу школи, батьків, учнів та односельців з метою пізнання та вивчення  історії  ремесла  рідного села. Це велика краєзнавча робота, що сприяє  формуванню у молодого покоління національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, збереженню духовної  єдності поколінь. Бо де ж  ще можна було б зібрати та показати все те, що залишили нам предки? Звичайно, у музеї. І він у нас  є!  Це - пам’ятка культури місцевого значення, що зберігає атмосферу минувшини. Створений,  за ініціативи директора школи Марії Михайлівни Галян, у 2002  році, в приміщенні школи. 

     Переступивши, поріг музейної  кімнати, я ніби листала час, листала  історію, яка справила  на мене неабияке враження. Після побаченого та почутого з уст шановного мого  колишнього класного керівника  і вчителя історії  Богдана Павловича Гуляка, можу переконливо твердити, що він є носієм безцінної інформації давнього ремесла села, що дає змогу кожному  відвідувачу  потрапити в його середину і доторкнутися до його душі. Запримітила, що матеріали, які  представлені на виставці, не знайти в жодному підручнику. Це клопітка  робота  активних  шпиколощан, котрим небайдужа  історія села. Вони шанобливо зібрали експонати: гончарні верстат і круг, «п’єнтро»,струги, ножі, гончарні камінці, форми для візерунків, зразки сушки та довгих  щіпок. Окремо слід відзначити макет гончарної печі  (так звану наспу або горин). Наявна багатюща  колекція гончарного посуду із чорної та червоної кераміки: макітри, вазонки, глечики-молошники, горнятка, мисочки, друшляки, горщечки-«близнята», копілки  і підсвічники. Та серед  них  вирізняються своєю величиною горнець  по-двоє  та інші великі вироби.

     Привертає  увагу ціла галерея світлин, на яких  зображена  майстриня-гончар Галян Меланія Григорівна (1947 р. н.) та прекрасні її гончарні вироби.

     А скільки  вишивок  зберігає музей! Це нетлінні настільники та рушники, віконні занавіски, стінні доріжки та серветки. Як бачимо, окрім гончарного ремесла, шпиколоські  жінки довгими зимовими вечорами займалися вишиванням. Відверто скажу, що я настільки захопилася ними, що проявила  велике бажання поповнити виставку ще своїми зібраними  стародавніми вишивками.

      Отже, із вище сказаного варто підкреслити, що незважаючи на   юний вік , музей гончарства села Шпиколос – це жива історична пам’ять моїх земляків.

    Користуючись  нагодою, хочу  подякувати всім, хто прилучився до написання історії  гончарства. У шанобі  схиляю  чоло перед  світлою пам’яттю директора школи Марії Михайлівни Галян. На жаль, погасла  її свічка  життя, та горить у серцях  усіх  жителів нашого села  жива  іскорка  теплого спомину про неї, як вмілого керівника школи, знаного педагога, надзвичайно хорошого вчителя та організатора створення музею – унікальної скарбниці культури рідного села.  Велике спасибі  Богдану Павловичу і теперішньому директору школи Анатолію Володимировичу Галяну за сприяння проведення значної роботи по збиранню, збереженню, вивченню та популяризацію історичної спадщини рідного краю. Втішно, що культура спілкування з музеєм входить у свідомість нашої молоді через Дні відкритих дверей, виховні години, музейні зустрічі та уроки.

   На мої переконання, якщо музей створено, то залишається тільки берегти його і примножувати новими експонатами, і робити ще цікавішим та повчальним для наступних  поколінь.

   Сподіваюся, що пройдуть роки – і наші нащадки з великою цікавістю розглядатимуть, вивчатимуть ці нетлінні пам’ятки минулого й збережуть  їх  для інших.

                                                                                                    Керівник літературно - краєзнавчого

       2018 р.                                                                                 гуртка Шпиколоського НВК,                                                                                                                  учитель української мови та                                                                                                                    літератури Марія Рибка