Андріївські вечорниці
З метою поглиблення знань учнів про звичаї та обряди українського народу, захоплення його унікальною культурою, виховання любові до всього прекрасного сприяли шкільні Андріївські вечорниці, проведені з учнями під керівництвом  вчителя М. П. Рибки.

На видному місці макет сільської хати. Стіл, накритий вишитою скатертиною, на столі пиріжки в макітрі, узвар у глечику, яблука, печиво; вишиті рушники, лави.

Під звуки фонограми української пісні  входить у хату, в святковому одязі  Маруся, учениця 8 класу Ярина Рибка. Вона  домовляється з матір’ю  Катериною( роль якої  виконувала дев’ятикласниця Тетяна Білінська) про проведення у них вечорниць.  Мати  порається біля столу і   наголошує, що колись молодь організовувала своє дозвілля на честь Святого Андрія теж  на вечорницях. Бо це давня традиція – прекрасний витвір людської фантазії. І сьогодні варто  повернути їй життя. Нехай оживе одна із сторінок молодості наших матерів і бабусь.

У хату   ввійшли дівчата.  Щоб не скучати, їм Катерина запропонувала роботу:  дерти пір’я, чистити квасолю. З дзвінкою колядою «Пане, пане, господарю, пусти нас до хати» прибули на вечорниці хлопці. Та ось з’явився на порозі парубок Андрій із в’язкою бубликів на шиї та з великим гарбузом у руках, який вручила йому дівчина Одарочка.

З цікавістю розказала тітка Катерина легенду про Андрія Первозваного та про отой звичай – відзначення Андріївських вечорниць. А як же не звучати на вечорницях українській пісні?

Весело і майстерно виконували інсценізацію пісні «Несе Галя воду» учениця 8 класу Діана Гринчишин та дев’ятикласник Іван Довгий.

З великою охотою та цікавістю проводили хлопці та дівчата різні конкурси, ігри та забави. А які ж вечорниці без Калити? Хлопці високо прив’язали сонячну Калиту. Паном Калитинським обрано Івана Довгого. Він першим відкусив трішки Калити. Всі інші хлопці теж по черзі кусали її, віривши, що на Андрія обов’язково кожен повинен відкусити шматок від сонячної Калити, щоб на той рік стати здоровішим та сильнішим.

Дівчата пригощали всіх смаженими пиріжками, печивом, яблуками та узваром. Співали та переспівували українські народні пісні. Особливо всім до вподоби переспів між хлопцями і дівчатами пісні «Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела».

Надіємось, що спомин про шкільні вечорниці ще довго бринітиме в серці кожного. Тепер головне, щоб вони і надалі не пішли у забуття. Тож бережімо цю прекрасну невичерпну скарбницю. У ній розум, кмітливість та гумор нашого народу.

                                                                                         

                                                                                        Виконавець учитель  Марія Рибка           

                                           Оповідання "Калиновий цвіт"

Ярина Рибка

     Це було давно, ще тоді, коли сестричка Ганнуся була малою. Неподалік нашого будинку посадила вона  кущ калини. Ростила його, доглядала, разом з ним і підростала сама. Чим більше  про нього турбувалася, тим швидше він оживав, наповнювався цілющою силою рідної землі.

Яка ж то радість та втіха була! Щодень милувалася калиною: - На ній і листячко, і цвіт, і ягідки чудові! Хто не йде, то дивується: - Що то за калина така гарна?

Особливо весною любила сестричка спостерігати, як розкішно вона одягалася у пелюсткове вбрання. Китиці вкривалися тендітними білими квіточками, вгорталися в пахуче мереживо і навкруги плинули чудові пахощі. На повну силу квітував гіллястий кущик, що й сам дивувався своїм вмінням. Кожного дня співучі пташки губили свій голос у дрібних листочках.

І всі ці приємні враження глибоко запали в душу сестри. Та чомусь засумувала вона, ніби відчувала розлуку.

І так сталося. Своєю дівочою красою  зачарувала Ганнуся юнака. Закохався він й запропонував їй руку і серце, і проживання далеко від рідного краю. Вона відповіла йому взаємністю. Та коли настав час від’їжджати, підійшла вона до калини і тремтячими сльозами довго прощалася з нею. Із куща впало лише кілька крапель роси. Це були сльози жалю за нею, бо він теж її дуже любив.

 – Хай росте калина, – сестра всіх попросила. І в своїм серці понесла на чужину болючий спомин про неї. Калина росте, плоди має. І всім нам часто нагадує про рідну кровинку. Усміхаються червоні грона, ніби  в намисто повпліталися, а  часто сумують, інколи плачуть, бо довго не бачать сестри.

Минали роки, але надія на зустріч із калиною додавала Ганнусі сил.

Та ось прокинувся на Україні вітерець, розбудив  кущик. Загомоніли листочки, загойдалися квіткові кетяги. Зірвав вітер білі пелюстки і поніс дарунок для Ганнусі геть за обрій, через ліси і поля, села і міста далеко на чужину. Побачила їх  Ганнуся і стривожено гукнула:

–Які гарні пелюстки, мов зачаровані панянки!

І люб’язно звернулася: - Звідки ви тут узялися?

Поклала пелюстки на долоню, пригорнула до серця і відчула материнське тепло. І їй почувся тихий тужливий  голос живої і рідної калинової мови.    Це шепотіли пелюстки:

–Ми калиновий цвіт, той що ти доглядала. Як сумно нам без тебе, дорога!

Нехай тобі сняться в солодких снах рідна оселя і дорога до неї. Повертайся додому, бо там найкраще місце на землі!

І враз защеміло у Ганнусинім серці:

–Я повернусь, я скоро повернусь!

   Рідна хата, батьківський поріг ще довго були в її уяві.  І скільки разів обтирала  сестричка  сльози з лиця, стільки разів в її очах розквітав незабутній кущ калини.

Участь в обласному конкурсі молодих прозаїків ім. Катрі Гриневечевої (01.12.2017 р.). Учениця 8 класу Ярина Рибка нагороджена Подякою Департаменту освіти за написання оповідання "Калиновий цвіт".

Урок пам'яті Бабиного Яру. З метою розкриття суті трагедії Бабиного Яру, пояснення її впливу на долю людства, формування історичної пам’яті сучасників та викриття політики нацизму, 29 вересня було проведено з учнями школи  такий урок. Вдало використано книжкову виставку про ці жахливі події, плакат «29 вересня 1941 року».

У дохідливій формі вчитель М. Рибка довела, що саме 29 вересня 1941 року нацисти знищили у Бабиному Яру ( так називали кручі на околицях Києва) десятки тисяч людей, серед яких були українці, євреї та громадяни інших національностей. З хвилюванням переглянули присутні презентацію «Біль Бабиного Яру». Душевно читали школярі поезії М. Рильського, В. Сосюри, П. Тичини, в яких розкрита ця тема. Акордом уроку стали слова Л. Костенко, які виразно продекламував  шестикласник Вадим Процак.

                                 Нас не зломить повік, бо ми не поодинці,

                             А попліч ідемо крізь темряву негод…

                             Не умирать, а жить  євреї, українці,

                             Нехай живе народ!

Піднесено прозвучав Державний гімн України.

Усі зрозуміли, що це не тільки трагедія минулої війни, це урок на майбутнє, який знову і знову нагадує, як важливо запобігати насильству та берегти мир, життя і злагоду між людьми – як найвищі на землі цінності.

Відзначення Дня Учителя